Цапук Олександр Миколайович
ПОЛЕГЛИЙ, АЛЕ НЕ ЗАБУТИЙ
Ніхто не в праві забути морозні дні лютого 2022 року, коли від напруги закипала в жилах кров, коли в ім’я віри і правди один за одним падали від куль наші захисники, аби прорости в наших серцях червоними квітами пам’яті… Війна продовжується, приносить горе і страждання, біль від втрат не перестає вщухати.
Цапук Олександр Миколайович народився 12 грудня 1973 року. Характер і амбіції воїна гартувалися у сім’ї, де підростали ще дві сестрички. Олександр навчався у Самарівській середній школі. Після 8-го класу продовжив навчання на електрика у Старовижівському ПТУ. З 1991 року по1993 рік службу проходив у місті Болград Одеської області. Попередньо був на військовому навчанні у місті Каунас (Литва) 6 місяців. Олександр мав більше 20 вильотів з парашутом, за що отримував подяки від командирів, які особисто присилали додому батькам. Нічим особливим, здавалося б, серед свого оточення не вирізнявся. Жив так, як і більшість людей: працював у полі, господарював. Дуже любив збирати гриби. Мама давно померла, тож саме він став надійною опорою і підтримкою для батька.
Його шлях до перемоги почався ще в 2014 році. Тоді за мобілізацією він вступив до лав Збройних сил України з твердим переконанням, що уникати служби не буде, бо служити треба. Більше року Олександр боронив Україну, був командиром відділенням ДШК, службу ніс у Луганській області, неподалік Кримського[1].
Після демобілізації повернувся в рідні Самари, жив разом із батьком звичним сільським життям.
Однак, 24 лютого 2022 року, коли усі засоби масової інформації повідомили, що почалась повномаштабна війна, Олександр уже знав, де його місце.
Під позивним «Самар» він служив у 9 роті 3 батальйону 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. За період війни побував у Миколаївській, Херсонській, Луганській та Донецькій областях[2].
Його бойовий досвід був безцінним. Холодний розум, тверда віра в перемогу, вміння правильно окопуватися та облаштовувати позиції для захисту рятували життя недосвідченим молодим солдатам, які вперше потрапили в реалії жорсткої війни.
Олександр був справжнім воїном - не на папері і не на словах, а на ділі.
26 червня їх відвели з позицій, а з кінця місяця з ним зв’язку не було. 4 липня Олександр з’явився в зоні, але слухавки не брав. Непоправне горе не оминуло і нашого села -- 6 липня сільський голова повідомив, що його не стало: під час мінометного обстрілу міна прилетіла саме в той окоп, де він перебував[3].
Небесне військо поповнилось ще одним героєм України. Від болю стискалися серця, сум огортав душі від звуків тривожної серени – на рідну землю везли його тіло. Церковні дзвони відбивали останні сумні мелодії. І все, як скрізь: квітами встелена остання дорога, заплакані люди навколішках зустрічали й проводжали його, як рідного. Горе втрати стало спільним для всього села[4]. До останнього подиху він захищав свою Україну зі зброєю в руках, сподіваючись, що мир таки настане. Коли кажуть, що гинуть кращі – то це про нього.
Ціною свого життя він здійснив найбільший подвиг справжнього чоловіка – віддав своє життя за цілісність і незалежність України. На віки- вічні його ім’я буде вписане в історію нашої громади та України, як воїна – Героя.
Спогади про загиблого Героя Олександра сестри Наталії
Ніколи не падав духом і вірив у перемогу...
За два роки служби не приходив жодного разу у відпустку, все казав, що буде тяжко повертатись (так само він говорив, коли був в АТО і, навіть, вже на війні 2022 року). В АТО, Сашу призивали повісткою, яку принесли додому. З 24.03.2015 по 03.06.2016 рік обороняв рубежі України на сході - Луганський напрямок, був поранений. Коли розносили повістки, я його просила, щоб їхав кудись за кордон, але він категорично відмовився , цитата: «не буду я нікуди їхати і ховатись - відслужу».
Побратими з АТО часто дзвонили після служби, були сказані приємні слова, що він на війні був дуже відповідальним, що можна завжди на нього розраховувати, і поїсти приготує(він це не любив робити), і дров назбирає не треба й казати, і ще багато чого, на жаль, пам’ять підводить.
З початком повномасштабної війни прямо вночі 24.02.2022 року брата визвали в військовий центр комплектації на збір на війну, на декілька годин відпустили додому по речі і попрощатись. Він був дуже спокійний, я як сестра йому те бери і це, побільше їжі, а він каже: «Нічого не треба, мені все дадуть, скоро повернусь (багато їжі категорично не хотів брати і речі, бо тяжко носити, на війні він був піхотинцем, коли під'їдеш, коли й ні). З Володимир-Волинського 14 бригади відправили на Рівненський полігон, а далі вже на війну між м. Миколаїв і Херсоном (як він казав: « 50км позаду Миколаїв , попереду 40км. Херсон») там він побачив страшну війну (казав, я тільки у фільмах таке бачив) всього не описати, з того напрямку перекинули в Донецьку обл. саме тоді починалось оце пекло в Бахмутському напрямку в селі Берестове.
6 липня 2022 року, мій єдиний брат, Олександр, оператор механізованої роти механізованого батальйону, старший сержант, вірний військовій присязі - загинув в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання - захисту незалежності України (мінометний обстріл, пряме попадання, перед цим Саша в цьому же бою був поранений, йому надали допомогу і він просто чекав, коли вивезуть з поля бою - не судилось! Поховали в селі Самари 09.07.2022 року).
В цивільному житті Олександр був зовсім звичайним, допомагав батькам, їздив на заробітки, дуже любив своє село, озеро, любив збирати гриби, взимку заготовляв дрова, жив як і більшість сільських людей. В особистому житті не склалось , було багато гарних дівчат, була й дружина, але до 49-ти років лишився один з невідомих мені причин (я не можу за нього щось казати, хоч я дуже просила невістку в хату). Їздив на змагання за Самари в Ратне майже завжди повертався з перемогою (арм реслінг) і на війні, коли відводили, щось видумували, щоб відволіктись (то костра розпалять сало з ковбасою пожарити, то на річку покупатись, а ще більше просто помитись або попрати).
Можна цілий зошит списати спогадами, за сльозами я вже не бачу рядків, Саша мені рідний брат, він був добрий і мені дуже боляче, кожен день молю Бога за нього, де б не була.
Були грамоти і медалі, де вони, я не можу знайти, можливо він сам заховав.
Написала сухо і стисло, а було багато чого доброго і щасливого!
Мій номер телефону 0634120292, можливо щось цікаве згадаю -запитуйте.
На цьому все, більше не можу, тяжко…
Cпогади про загиблого Героя Олександра від похресника Олександра Цапука
… Олександр був моїм похресним батьком. Ще з дитинства пам’ятаю, що дуже часто заходив з гостинцями: солодощами, бананами і, особливо, тішили кіндери. А вони були дуже дорогі на той час. Пригадується такий випадок, коли в черговий раз Хресний, приїхавши з міста Бреста, зайшов з великим пакунком, з якого дістав іграшкового пістолета, який видавав звук пострілу та ще й світився різними кольорами. Однак, замість радості я відчув великий страх і таємно від батьків, я викинув його у криницю. Похресний дуже засмутився, що я не оцінив його подарунок.
Роки йшли і ніхто не міг навіть здогадатися, що ми обоє візьмем до рук цю зброю для захисту нашої Батьківщини. Перебуваючи на полі бою, ми неодноразово зустрічались. Пригадуються перші дні війни, коли ми були на Рівненському полігоні, то проживали в одній палатці. Три Олександри з одного села. Похресного називали «старшиною», адже він дуже опікувався нами. Він, аби ми не замерзли - знайшов сокиру і рубав дрова, аби ми не були голодні, приніс банку сала. Одного разу, навіть приніс шльопанці для мене.
… Чуйний, добрий, справедливий, відповідальний, енергійний. Я завжди пам’ятатим його таким. Спомин про Цапука Олександра у мене завжди обвитий великою тугою, сумом і гордістю за мого хрещеного батька.
Матеріали підготували:
Штик Вероніка, учениця 9 класу ОЗЗСО «Самарівський ліцей імені Петра Штика» Ковелького району Волинської області
Науковий керівник:
Тарасюк Юлія Петрівна, Вчитель
Список використаних джерел:
1. Марія Лях. Дякуємо усім, хто нам допомагає! Газета «Ратнівщина». 2015. 22 грудня (№101). С.1.
2. Марія Лях. Самари попрощалися з героями-земляками. Газета «Ратнівщина». 2022. 14 липня (№28). С. 1.
3. У селі Самари зустрінуть загиблого Героя Олександра Цапука https://ratne.rayon.in.ua/news/528415-u-seli-samari-zustrinut-zagiblogo-geroya-oleksandra-tsapuka
4. Сьогодні на Волині прощаються із загиблим на війні героєм Олександром Цапуком