Касянчук Василь Васильович
ГЕРОЙ ЖИВ ПОРЯД З НАМИ
Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна. Наша країна втрачає кращих своїх синів, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями. Наш народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб ми з вами могли жити.
Кажуть, що справжній чоловік за життя повинен зробити три речі: посадити дерево, збудувати дім, виростити сина. Надзвичайно добрий, чуйний, розсудливий, щедрий, працьовитий, мав серце, наповнене любов’ю до людей – таким запам’ятався Касянчук Василь Васильович всім, хто його знав [1].
Майбутній Герой народився 13.08.1970 року в с. Самари Ратнівського району ( нині Ковельського ), Волинської області. Навчався у Самарівській середній школі (зараз ОЗЗСО Самарівський ліцей ім. Петра Штика). Під час навчання отримав права тракториста та сільхоз-техніки. Після закінчення школи працював у місцевому колгоспі. У 1988-1990рр – проходив службу в рядах Радянської армії.
29.05.1993 року одружився з Чесак Галиною Пилипівною. Разом з дружиною збудували будинок, виховав трьох прекрасних, працелюбних, чесних і порядних дітей Альону, Сергія та Іванну, посадив не один десяток дерев. Його мозолисті руки давали лад усьому, що потрапляло до них. Він не носив краваток і новомодних вбрань, але про те, як господарювати в полі, біля худоби, на господарстві, знав, напевно, все. Свої знання виніс із батьківської хати і примножив вже у своїй сім'ї.
З 2000 року працював у Самарівській середній школі робітником по обслуговуванню шкільних приміщень. Під час роботи неодноразово проходив військові навчання у с. Гірники, с. Доманове Ковельського р-ну.
Василь Касянчук залишив дім ще 31 січня[4]. Тоді його забрали на навчання у Львівську область, і коли почалася війна, спочатку був у резерві, а згодом поповнив лави захисників України на передовій. У червні, Василь Васильович побував удома, але повернувся у свій підрозділ знову захищати цілісність і незалежність України. Щоранку і щовечора телефонував, повідомляв, що живий-здоровий. Окремо підтримував зв'язок із сином.
Востаннє спілкувався із сім'єю 19 липня. Більше на зв'язок не виходив. А вже 25-го вранці рідним повідомили, що 23 липня в районі населеного пункту Білогірка Херсонської області в результаті артилерійського обстрілу з боку противника сержант Василь Касянчук загинув[3].
Пізно ввечері 30 липня тіло загиблого героя привезли в Самари. Під світло вуличних ліхтарів, які ввімкнули вперше за час війни, по встеленій квітами дорозі вели його до рідного дому. А в неділю, 31 липня, усім селом проводили Василя Васильовича в останню путь [2].
Василь Касянчук - герой Самарів і України. Він відійшов до Бога і віримо, що з небес буде захищати своїх дружину, діток, двох внучат, які над усе любили дідуся Васю...
…Біль вдови, котру ніколи не обнімуть руки коханого… Біль дітей, котрі ніколи не відчують батьківську підтримку, не відчують сильне надійне батьківське плече…
Невимовно шкода, що ми втрачаємо найкращих. Нікого з нас не може залишити байдужими смерть молодих людей, життя яких обірвалося за мирне небо для кожного з нас. Ми втомилися жити в умовах гібридної війни і перманентної тривоги через можливий масштабний збройний конфлікт із Росією. Ми більше не можемо і не хочемо втрачати тих, хто повинен будувать майбутнє України.
Вічна пам'ять і слава Героям! Мирного неба над Україною!
Спогади про загиблого Героя Василя похресниці Ірини
Я пишу «був», а серце зжимається ще до цих пір не віриться, що Вас нема з нами. Такого усміхненого життєрадісного із багатьма планами на майбутнє.
Сльози з'являються на обличчі, коли подумаю, що ніхто мене більше не назве «похреснице». Ідучи повз ваш дім, я завжди по звичці шукаю вас очима, але марно… Не можу змиритись з думкою, що більш вас ніколи не побачу.
Хресний був дуже працьовитою і доброю людиною, все моє дитинство пройшло поряд з ним. Він завжди дарував подарунки, завжди цікавився як у мене справи, що нового. Навіть, коли я вийшла заміж і в мене народився син, він ставився до нього як до свого внука.
Що я ще можу сказати про свого хресного: ще з дитинства він мріяв стати військовим, бабуся розповідала, що він дуже хотів навчатись у військовому училищі, але вона його не відпустила, боялася за сина, бо був ще зовсім дитиною. Коли закінчив школу відслужив у армії, я не один раз чула від нього історії про роки його служби. І ось війна прийшла на нашу землю, він не вагаючись пішов захищати свою Батьківщину.
Хресний був для мене і батьком, і дядьком,і другом одним з найдорожчих людей на землі. Я ніколи не чула від нього поганого слова. Дякую, що ніколи не відмовили мені, підтримували, що завжди були поруч.
Молимось, любимо, пам’ятаємо…
Спогади про загиблого Героя Касянчука Василя : «…Він назавжди залишиться добрим батьком , люблячим чоловіком»
Спогади дружини:
«…Був романтиком. З поля завжди повертався додому з букетом польових квітів для дружини і донечок.»
А Іванна ще зовсім маленькою на полі, коли картоплю копали, трактора завела, то він біг до неї і за одне хвилювався, щоб собі ніякої шкоди не заподіяла. З любов’ю він називав її “Доцік”.
Спогади доньки Іванни:
«…одного разу тато прийшов з роботи з кошиком, у якому сиділи маленькі зайченята - забрав, щоб не згинули в полі під колесами колгоспної техніки.»
Син Сергій пригадує:
«…завжди ламав бруска, яким гострять косу, а тато знов і знов пояснював та вчив, як правильно косу тримати, як гострити, куди шар трави класти.
Донька пригадує :
Тато був небагатослівним. Не розповідав про жорстокі реалії війни, не хотів, щоб вони за нього хвилювалися.
Кожному це горе болить, як своє, але зрозуміти біль утрати рідної людини у війні, може тільки той, хто сам таке пережив. І скільки б не стискалися наші серця, як би не тиснули нас сльози, рідним болить в рази більше.
Спогади від працівників Самарівського ліцею
Він був дуже хорошою людиною, світлою, доброю… Працював робітником по обслуговуванні у Самарівській школі (у теперішньому ліцеї).
Ми згадуємо про нього тільки добре. Завжди був усміхненим, любив розповідати про свою сім’ю, особливо гордився своїм сином Сергієм, який проходив службу у Збройних Силах України. Василь Васильович фото сина завжди носив з собою у грудній кишені. Був патріотом своєї держави. Говорив чисто українською мовою, не вживаючи суржиків. Дуже часто відвідував бібліотеку, цікавився класичною літературою та історією України. Він був відповідальним працівником. При ремонті спортивного та актового залу, тільки він міг скласти драбину і піднятися на найвищу висоту, щоб замінити світильники. Василь Касянчук без зайвих нагадувань виконував усю роботу: ремонтували меблі, упорядковували територію, був справжнім господарем до якого постійно зверталися за допомогою .
Часто приносив яблука із власного саду, якими любив пригостити працівників школи.
Василь Касянчук залишиться назавжди у нашій пам’яті…
Фото з навчання Касянчука Василя Васильовича у с. Старичі
Львівської обл.
Матеріали підготували:
Октисюк Анастасія, учениця 10 класу ОЗЗСО «Самарівський ліцей імені Петра Штика» Ковелького району Волинської області
Науковий керівник:
Данилюк Світлана Василівна, педагог-організатор
Список використаних джерел:
1. Марія Лях. Самари попрощалися з героями-земляками. Газета «Ратнівщина». 2022. 14 липня (№28). С. 1.
2. На Ратнівщині зустрічатимуть загиблого на війні Героя Василя Касянчука https://ratne.rayon.in.ua/news/532938-na-ratnivshchini-zustrichatimut-zagiblogo-na-viyni-geroya-vasilya-kasyanchuka
3. Ратнівщина знову у скорботі: на війні загинув Герой Василь Касянчук https://www.volynnews.com/news/all/ratnivshchyna-znovu-u-skorboti-na-viyni-zahynuv-heroy-vasyl-kasianchuk/
4. Спогади очевидців