Штик Михайло Васильович
Його накрило, та він має крила…
Як шкода тих, кого забрали небеса,
Кого війна в безсмертні списки записала,
Хай згасла свічка, але пам’ять не згаса,
Бо нас життям від смерті захищали
Є події, які ділять наше життя навпіл, брутально руйнуючи той світ, який вибудовувався десятиліттями…Війна перекреслила більшість з того, чим дихали українці всі ці роки третього тисячоліття…
Набридло посміхатися і робити вигляд, що ми тримаємось. Комусь здається, що українці живуть нормальним життям…Кожен із нас мертвий – хтось вигорів всередині, біль мами та батька, улюблений, а зачасту єдиний син котрих віддав своє життя за свою країну…Зламані долі, нездійснені плани та мрії, яким не судилося ніколи здійснитися…
Михайло Васильович був непересічною людиною. Народився 28 березня 1967 року на Волині в селі Самари. Він виріс у працелюбній багатодітній сім’ї Ольги та Василя Штиків. Навчався у Самарівській середній школі. Закінчив національний університет водного господарства та природокористування в Рівному. Став художником, майстром художньої обробки дерева. Мистецтво для Штика було не професією, а життям. Чоловік виготовляв комоди, посуд, лави. До своїх замовлень ставився прискіпливо [2]. У Луцьку Михайла Штика більше знали як «Міська Дерев’яного». Єдина донька митця пішла батьковими стопами – здобула освіту іконописця [1].
Тепер донька планує влаштувати в Луцьку свою персональну виставку й присвятити її батькові. А також у планах Вікторії – домайструвати дерев’яні тарілки, які не встиг доробити тато [4].
Михайло Васильович був освіченою людиною, інтелектуалом, щирим патріотом. Йому не склалося в житті отримати мистецьку освіту, але працював як майстер з дерева. Він володів головними людськими якостями добра, справедливості, милосердя, любові до Бога, до людей, до рідної землі.
Коли почалася війна, Михайло Васильович не зміг всидіти вдома – бажання боронити Батьківщину було сильніше за страх втратити життя. Пішов добровольцем 2 роти 5 окремого батальйону Української добровольчої армії. З 28 лютого він стояв на захисті України. У складі свого підрозділу гідно та мужньо виконував бойові завдання до останнього подиху. 6 липня, перебуваючи на бойовому чергуванні на прифронтовій базі батальйону УДА в Харкові, загинув під час ворожого ракетного обстрілу [3]. Життєрадісний, усміхнений. Мав дуже багато друзів, які його любили і поважали. Він був душею компанії, веселун, який завжди веселив на всіх святах. Добрий, щирий, один з найкращих. Він -той, про кого говорять: таких більше немає.
Церемонія прощання з Михайлом Штиком відбулася у Луцьку, де він жив, та в Самарах, де він зростав, де живуть його батьки, брати, сестра [1].
Болить кожному, бо знаємо, що так не мало би бути. У такі миті кожен тужить за втратою і благає Бога, щоб оберіг тих, хто боронить нашу державу зараз, щоб не ставали жінки вдовами, а діти сиротами.
Шкода, що від рук російських нелюдів гине цвіт української нації. Нехай світлий спомин про справжнього Героя, який віддав своє життя за Україну, стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів.
Вічна пам’ять і слава Герою-земляку, який захищав Батьківщину та кожного з нас.
Війна – це взагалі «боляче», це не норма. Та ця війна закінчиться нашою перемогою та справедливим миром.
Спомин доньки Вікторії про свого тата
Напередодні повномаштабної війни батько передав усі замовлення, забрав речі з приміщення, де працював з деревом. А з початком пішов у військкомат. Там йому відмовили. Тож попросився до товариша в лави Української добровольчої армії. Тато казав, що не буде “сидіти й чекати, поки москаль йому на грудину сяде”. Йому було важливо докластися до цієї перемоги зі зброєю. Хоч він і не мав бойового досвіду, а раніше казав, що військова справа не його...До речі, батькові товариші розповідали, що він насправді сам себе не знав і що йому ця війна була ніби свіжий ковток повітря, на фронті він відкривався по новому для себе.
Для мене кожна річ, яку він змайстрував, цінна на одній із дощок яку він спеціально підготував, я написала ікону. Саме тато заклав мій мистецький стрижень.
Він мене підтримував у всьому, що пов’язане з мистецтвом. Тато дуже зрадів, коли я вступила на сакральне в академію. Я завжди могла з ним поговорити на релігійні, політичні, філософські теми, поділитися роздумами про життя й усе що має стосунок до мистецтва. Колись тато порадив мені “Моральні листи до Луцілія” Сенеки, ця книга стала дуже важливою в моєму житті. Тато взагалі дуже багато читав і тішився, коли вдавалося дістати якусь рідкісну книгу.
Зараз планую влаштувати в Луцьку свою персональну виставку й присвятити її батькові. А також у планах – до майструвати дерев’яні тарілки, які не встиг доробити тато. Найбільше шкода, що він загинув так рано, коли ще десятки років були попереду... Він дуже любив жити своє життя! Утім на останніх фото, які батько надіслав мені, він щасливий. І моя любов і гордість за нього більші, ніж біль.
Спомин від Дона, Мішиного побратима
Багнет від Штика
Мій вірний друже Багнет,
Ти гідний син Батьківщини
В найважчі хвилини життя
Пліч о пліч ми йшли, побратиме.
Чимало вже з нас полягло
Та треба нам ворога бити,
Щоб діти та внуки могли
У вільній країні вже жити.
А ми, що лишились живі,
Вшануємо пам'ять героїв
Що своє життя віддали
За Україну, та нас із тобою.
Спомин від друга Санича
…Мого Друга Мішу, Мішаню, я знав більше 25 років. Весь час ми спілкувалися, святкували свята, дні народження разом у компанії наших товаришів. Міша допоміг купити мені першу вишиванку, привчив нас усіх на Водохрестя ходити купатись, тільки він вибирав для спільного застілля м’ясне і, особливо, сало, часто називали його « Салоїд». Він був розумною і мастеровитою людиною зі своїм баченням історії і світу. Незаперечний авторитет, як майстер. Якщо треба інструмент, або якась допомога, Міша – перший. Багато дарував друзям своїх робіт. Думаю, що у кожного з нас є Мішині роботи. Дуже любив тости і посперечатись за столом. Єдине, ніяк не могли його одружити, впирався. З першого дня війни дуже просив мене взяти з собою в Українську Добровольчу Армію. Я спочатку пропонував іти в ЗСУ, на що отримував відповідь: «Ні! Хочу до добровольців, правосеків». Дуже швидко вписався у колектив. Старші поважали за хоробрість та спокій. А у молодих став авторитетом за життєвий досвід, технічне побутове знання. У польових умовах був, як вдома. Молоді зверталися не інакше, як Дядя Міша. Хлопці, які залишилися, дуже поважають і ніколи не забудуть Мішу Штика. Вічна пам'ять Герою!
Cпогад про загиблого Героя Михайла від сестри Любові
Світ стає меншим, коли втрачаємо тих, кого любимо. Війна завжди приносить біль та горе, викликаючи найтяжчі випробування для наших сердець. Коли загинув Міша, зникла не лише фізична присутність, але й унікальний дух, який він ніс із собою. Ми пам’ятаємо кожен дотик, кожну посмішку і кожне слово, яке він кожного разу приносив у наше життя. Брат був нашим порадником, захисником і другом. Втрачені паради ще більше підкреслюють той факт, що його вже немає поруч з нами. Важко змиритися із втратою і кажуть, що час лікує рани, але коли ми втрачаємо когось, кого любимо, цей біль ніколи не зникає повністю. Час може навчити нас жити з цією болючою втратою, але вона залишається з нами на все життя, яка постійно ятрить нашу душу.
Ми завжди згадуємо його, як веселого, енергійного, щирого і доброго. Він був не просто старшим братом, а й надійним порадником і захисником. Його поради мали величезну цінність для нас, і без них нам досі важко рухатись вперед.
Хоча Михайла нема поряд з нами, але його вчинки, його поради і доброта живуть у наших серцях і пам’яті, вони надихають нас на продовження життя. В нашій пам’яті, в наших серцях він жити буде вічно.
Посилання на відеоролик "на війні з рашистами загинув доброволець з Луцька - Михайло Штик"
Фото могили Михайла Штика у його рідному селі Самари
Матеріали підготували:
Сидорук Юлія, учениця 10 класу ОЗЗСО «Самарівський ліцей імені Петра Штика» Ковелького району Волинської області
Науковий керівник:
Ковальчук Ольга Миколаївна, заступник директора з виховної роботи
Список використаних джерел:
1. На війні загинув луцький художник та доброволець Михайло Штик. https://youtu.be/8GDkLoWzjBI
2. Марія Лях. Самари попрощалися з героями-земляками. Газета «Ратнівщина». 2022. 14 липня (№28). С. 1.
3. У Луцьку попрощалися з 55-річним військовослужбовцем Михайлом Штиком https://suspilne.media/258430-u-lucku-poprosalisa-z-55-ricnim-vijskovosluzbovcem-mihajlom-stikom/
4. «У ньому дивним чином уживалися і воїн, і художник».
4 історії митців, які загинули на війні.
https://www.victims.memorial/post https://youtu.be/8GDkLoWzjBI